Боєць підрозділу, що шукає тіла загиблих: "Чесно? Я вже мало що відчуваю"

Антон у якого позивний "Юрист" дивиться на нас проникливо. Він несе службу у складі підрозділу G9 української армії, що відповідає за збір полеглих на фронті. Після запитання чому він саме в цьому підрозділі Антон торкається долонею чорнозему та каже: "Збір мертвих росіян. Це моя спеціальність. Це моя земля. І я не хочу, щоб вони й далі тут отруювали землю. Я хочу прибрати їх звідси".

Журналісти Joanie de Rijke та Артур Чупригін розмовляли з бійцями підрозділу G9 для DeMorgen. Переклад для Інтента Артура Чупригіна.

Антон глибоко вдихає: "Є три причини, чому ми виконуємо цю роботу. Перша - якщо ми знаходимо російського солдата з підтвердженням особи, ми зберігаємо ці дані, щоб їх надалі використати в українському суді чи Міжнародному кримінальному суді. Друга - ми обмінюємо тіла росіян на загиблих українських військових, щоб наші захисники змогли повернутися до своїх родин. Третя - екологічні причини. Недобре для навколишнього середовища залишати сотні тіл щотижня".

Немає війни, де б не було загиблих. А це означає, що хтось має займатися такою справою. Існує гуманітарна організація "Чорний тюльпан", який виконує морально виснажливу роботу — ходити по місцях битв у пошуках загиблих українських та російських військових. І є G9, підрозділ ЗСУ, частиною якого є Антон і його колега Андрій з позивним "Суддя Дредд". G9 складається як з кадрових військових, так і тих, хто пішов добровольцем. Його колега Андрій – до війни він був начальником гуртожитків одного з університетів в Харкові. Зараз вони займаються пошуком тіл у зонах бойових дій, забирають не лише тіла військових, а й іноді тіла цивільних.

Ми приїхали до дому Оксани, яка мешкає у Гусарівці (Балаклійський район, Харківська область). Перед війною у Гусарівці проживало 575 людей. 2 квітня 2022 року село було звільнено, невдовзі після російського вторгнення. Але це не означало, що там настало тихе життя. Саме місто Балаклія та його найближчі околиці перебували в окупації до вересня 2022 року, коли відбувся блискавичний наступ ЗСУ у Харківській області. Таким чином увесь цей час, колись спокійне селище, знаходилось безпосередньо на лінії фронту.

Мінно-вибухові травми

Територія досі всіяна згорілою військовою технікою та мінами. Ряд білих стрічок, що вказують на наявність незліченної кількості різних мін вздовж узбіччя дороги. Як тільки-но ми вийшли з машини, Андрій попередив нас про те, що всі повинні йти шеренгою. Пішки слідкуємо серед високої трави до Оксаниного дому. "В тебе повинне бути величезне везіння, якщо ти ще не натрапив тут на міну. Дороги та ділянки навколо будинків розмінували. Але поля неподалік повні вибухівки, залишків бойових дій", — каже сусідка Оксани, показуючи на узбіччя ґрунтової дороги.

На запитання як вдається пересуватися в таких умовах сама Оксана відповідає: "Я сідаю в машину, їду тільки по асфальтованій частині у справах і повертаюся. На узбіччя та поля не ступаю". З офіційних повідомлень вибухотехніків, для повного розмінування площі у 12 тисяч квадратних кілометрів знадобляться роки. Місцеве населення щодня стає жертвами через величезну кількість мін у Харківській області. У Балаклії того ранку жителька втратила стопу, наступивши на міну у своєму подвір’ї. Вона вирішила повернутися через рік додому, але сапери попередньо не встигли там зробити свою роботу.

Повертаємося у дім Оксани. Стоїмо перед чимось схожим на могилу - багато бурої землі, не так давно викопаної. Оксана знайшла це місце два тижні тому, вона працювала на своєму городі. Її ділянку розмінували сапери, але до прилеглої смуги трави та гаю ще ніхто не потрапив. Навколо лінії дерев прямо біля її дому усю весну та літо точилися запеклі бої. "Бог знає, що тут могло залишитися. Мені моторошно, біля дому невідомий насип, схожий на могилу. Тому я звернулася по допомогу. Я буду почуватися спокійніше, коли дізнаюсь, хто або що там лежить".

Антон і Андрій беруть лопати та копають. "Якщо там є міна, то це доля", — гарчить Антон. "Рано або пізно ми помремо, у цьому полягає ризик цієї роботи". Він робить висновок, що це не стара могила. Вже вирито глибину близько 30 сантиметрів. Оксана з нетерпінням чекає. Антон відгріб понад метр землі, і рішуче кладе лопату. "Могила порожня. Що дивно, адже це справді могила. Мабуть, вона була спустошена".

Антон (справа), Андрій перевіряє чи немає залишків тіл. Фото: Станіслав Крупар

Поки команда зʼясовувала ситуацію тут, місцеві розповіли про ще одне місце, де можуть лежати останки загиблих росіян. За кілька сотень метрів стоїть повністю згорілий російський КАМАЗ. "Я здалеку бачив, як в нього влучили", — каже сусід. "Мабуть, був наповнений вибухівкою, тому що, коли його підбили, почалося пекло. Земля тріпотіла під масованими вибухами". Чоловік каже, що в машині під час вибуху, ймовірно, були ще "російські хлопчики". Антон відразу ж відповідає: "Кого ви маєте на увазі під словом "хлопчики"? Вони російські виродки. А не хлопці". Після чого в розмові вже постійно називає їх таким чином.

ДНК експертиза  

Оскільки згорілий російський бронеавтомобіль стоїть у кінці не розмінованого поля, Антон та Андрій спочатку стукають до найближчих домівок, адже місцеві можуть знати детальніше про ситуацію, проте нікого не виявляється вдома. У цю мить до нас впевнено підходить сусідка Оксани та каже: "Якщо ви хочете туди піти, є тільки один спосіб - йти прямо по траві". Доводиться йти через поле попри мінну небезпеку. Ми буквально йдемо по слідах крізь товстий шар багнюки та молодої трави, поки не підходимо до бронетранспортера з коричневою іржею, що вказує на сліди горіння.

Антон і Андрій негайно починають пошук. "Якщо ми знайдемо череп, цього достатньо", — каже Антон, оглядаючи салон автомобіля з ліхтариком. "Минулого літа тут було стільки стрілянини, що росіяни буквально висіли по шматках на деревах", — розповідає ще один сусід. "Це було неприємне видовище. На щастя, все це прибрали. Але в БМП"...

Але й тут виявляється пусто. "Дивно", — каже Антон. "Не часто, що ми не знаходимо тіло. Але так буває, особливо коли на такі місця вказує місцеве населення, і ви знаєте, як це трапляється: щоразу, коли люди передають інформацію починають додавати зайві деталі до ситуації".

Антон служить у G9 з травня минулого року. "Я вважаю, що це важлива робота: ми повертаємо українських військових, щоб їхні родини нарешті знали, що з ними сталося. Коли я знайшов перше тіло загиблого мені було незручно. Далі, чесно кажучи, я нічого з цього приводу не відчуваю. Зараз я в армії з 2015 року, у той період часу брав участь в АТО. З часом стаєш стійкішим. Звісно, ставлення, коли ми знаходимо українських військових, інше - до них першочергова увага. Що стосується вкрай небезпечних зон - на нулі у кожного підрозділу є свій командир, який віддає наказі та керує процесом збору та пошуку загиблих".

"Коли ми знаходимо мертвих росіян, то шукаємо їхні посвідчення, кладемо їх у мішок для трупів і веземо в місце, де проводиться експертиза ДНК. У подальшому їх обмінюють і везуть до росії".

Обмін загиблими між Україною та росією відбувається в умовах глибокої секретності. Спеціальна команда в Україні постійно веде переговори про обмін з росіянами. Загалом, за даними від 3 березня 2023 року з початку повномасштабного вторгнення рф з ТОТ вдалося повернути тіла 1426 захисників України їхнім рідним для гідного поховання. Під час останнього (5 травня 2023 року) було повернуто тіла ще 80 загиблих (інформація згідно з інформацією уповноваженим зі зниклих безвісти за особливих обставин при Мінінтеграції).

Фото: Станіслав Крупар

"Ми не знаємо, скільки саме українців загинуло, тому що ми не можемо поїхати на поле бою, коли ще тривають бої", – каже Сергій Чебишев з Координаційного Штабу у Харкові. "Влітку були періоди, коли обмін відбувався ледь не щотижня, але оскільки зараз в росїї нова уповноважена з прав людини, це відбувається рідше".

Міжнародний Червоний Хрест виступає посередником в обмінах, надає технічні поради та допомагає з обладнанням, таким як холодильники та пакети для перенесення. Обмін тілами дуже делікатний. Узгоджується місце, де буде проходити обмін і протягом короткого періоду обміну припиняється вогонь на цій ділянці. Через годину обидві сторони знову продовжують бої. Але як казав Антон: "Принаймні так родини з обох сторін знатимуть, що сталося з чоловіком, сином чи батьком".

"Про деталі обміну "смертю" мало хто знає, про це майже не повідомляють", — пояснює Чебишев. "Я теж не знаю, як це відбувається, я бачив це лише на записах дронів. Їхали дві фури-рефрижератори, з одного боку росіяни, з іншого українці. Зупинилися, водії зійшли, обмінялися машинами і поїхали кожен своєю дорогою, мовчки. Стрільби не було".

Шістдесят трупів відразу 

Існує три класифікації: зниклий безвісти, загиблий або у полоні. "Якщо військовий пропав безвісти або перебуває в полоні, поліція бере ДНК у родини. Коли тіло солдата знайдено, або лише частина тіла, і ДНК збігається, людина офіційно оголошується мертвою, і сім’я може почати прощання з загиблим". Коли зразки ДНК показують, про кого йдеться, сім’ю сповіщають: "Іноді сім’я хоронить лише одну руку. Принаймні так вони можуть попрощатися, і це дуже важливо".

Для сім’ї загиблого в першій черзі на фіндопомогу знаходяться чоловік або дружина, батьки, неповнолітні діти або діти до 23 років, які ще навчаються – уряд виплачує компенсацію. "Це багато грошей, і держава зазвичай не виплачує їх водночас", — каже Сергій Чебишев. "Іноді, через деякий час, з'являється інший член сім'ї, який також має право на грошову виплату, тому з коштами поводяться обережно".

Якщо через пів року зниклий безвісти солдат все ж залишається у такому статусі, родина може подати до суду для надання офіційного статусу загиблого. Наприклад, якщо є побратим, який може засвідчити, що інша особа була розстріляна або знаходилася під завалами, або майже не залишилося останків, суддя вирішує оголосити людину мертвою чи ні.

Фото: Станіслав Крупар

Ми дізнаємося, що команда G9 складається з дев’яти осіб. Працюють у Харківській, Луганській та Донецькій областях. Найбільша кількість загиблих росіян, яку коли-небудь знаходив Антон, — це шістдесят, усі разом у вантажівці. Часто буває, що тіла мінують. "Ви перекладаєте труп і... бум. Тому ми спочатку закидаємо на тіло великий гак на мотузці та тягнемо його на себе".

Антон та Андрій не мають права оголошувати кількість знайдених загиблих українців. Точні цифри урядом озвучувати не дозволено. Проте Антон каже, що знайшов понад чотири сотні мертвих росіян. Показує фото чотирьохсотого загиблого росіянина – називає це "ювілеєм". Гортає свій телефон і каже, що знаходить велику кількість молодих солдатів, часто менш як 20 років. Деякий час він мовчить, дивиться на нас своїми дивними очима і раптом серйозно каже: "Мені подобається запах моєї роботи. Тому що він чистий. Без зайвих доповнень, без дурниць".

Залишаємо коментар, такий яким він є. Чи потрібно щось казати? Ні, війна впливає на розуміння та ставлення до багатьох речей.

Для таких людей, як Антон, які щодня збирають трупи, дистанціюватися — дієвий спосіб впоратися з цим. І те, що він не відчуває емоцій до російських солдатів, це абсолютно нормально. А тим часом кожен загиблий все одно є чиїмось сином чи донькою. 

Joanie de Rijke, Артур Чупригін