Білгород-Дністровський: 7 цікавих фактів про місто

Білгород-Дністровський - місто в Одеській області, центр Білгород-Дністровського району. За даними 2020 року населення міста близько 50 тисяч осіб. Місто утворює осібну Білгород-Дністровську міську громаду.

Інтент розпочинає серію публікацій про цікавинки міст Одеської області. 

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/f0/6c/f06c3b04a0487b8f088b3dbc8bf0d87e.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/93/23/932393f2f9278bb67e3d9ac6b58516d9.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Зображення: Інтент

2. Білгород-Дністровський чемпіон України за кількістю назв 

За свою багатовікову історію місто мало багато назв. Вікіпедія надає такий перелік:

• VII століття до н. е. - фінікійська колонія Офіусса;
• VI століття до н. е. - давньогрецька колонія Тіра;
• II століття н. е. - римське місто Тіра;
• VI століття - східнослов'янське плем'я антів називало поселення Туріс;
• IX—X століття - східнослов'янські племена тиверці та уличі назвали місто Білгород, а візантійці - Левкополь ("Біле місто");
• XIII століття - генуезці назвали місто Монкастро;
• XV століття - місто було в Молдавському князівстві й називалось Четатя-Албе ("Біла фортеця");
• 1484 рік - місто та фортеця опинилися у складі Османської імперії, назву змінено на Аккерман ("Білий камінь");
• 1812 рік - згідно з Бухарестською угодою місто, разом з Бессарабією й дельтою Дунаю, відійшло до російської імперії під назвою Аккерман;
• 1918 рік - місто разом із рештою Бессарабії відійшло до Румунського королівства під назвою Четатя-Албе;
• 1940 рік - місто разом із Бессарабією долучено до СРСР під назвою Аккерман;
• 1944 рік - за наказом Сталіна місто перейменували у Білгород-Дністровський, додавши уточнення "Дністровський", аби відрізняти від російського Бєлгорода.
   

3. Аккерманська фортеця – найбільша фортеця України 

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/b3/79/b379e3790e4ed1591db4e303c371e855.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/33/a4/33a45a9e44365bc31665ac80944c9631.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Фото: Вікіпедія

4. Масонський тетрактіс Аккерманської фортеці

На початку XXI століття  одеський дослідник Андрій Красножон повідомив широкому загалу, що на стінах Аккерманської фортеці розташовано тетрактис (трикутна фігура, складена десятьма точками у формі піраміди, геометричний символ філософської школи піфагорійців, - ред.), який було складено з десяти кам’яних гарматних ядер. Цей сакральний символ згідно з єгипетською міфологією був емблемою бога, а в епоху середньовіччя його запозичало масонство, прибічники якого, на думку історика, мали безпосереднє відношення до будівництва стін фортеці у 1440 році. 

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/5d/a1/5da1b2b2003b8714014c10b3e2bc5897.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/b3/fc/b3fc1dc4b0da41545494410da0e4a586.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Тетраксис. Фото: Вікіпедія

Також за допомогою теодоліту та таблиць астрономічного календаря вчений з’ясував, що тетрактис виконував функцію сонячного годинника. Верхнє ядро вказувало на положення сонця 1 березня, що вважалося днем створення Адама, якого в традиціях містичного ісламу також називали Салсал. Разом з тим, окрім згадки про людей, що пройшли масонське посвячення, у назві своєї публікації, Андрій Красножон вказує лише на ряд непрямих ознак та не приводить суттєвих доказів їх присутності в Аккермані того часу. Можливо дослідник мав на увазі генуезьких торговців, які мали факторію в Аккермані та теоретично могли мати зв’язок з таємними товариствами Європи.

5. Містика фортеці: рогаті істоти підземелля

Іншого продовження історія Аккерманської фортеці набула у березні 1991 року у публікації "Таємниця підземних людей" за авторством Олексія Казакова. Опираючись на свідчення нібито місцевих мешканців, він стверджував, що під Аккерманом мешкають дивні рогаті істоти, тіні яких іноді вилазять на поверхню й крадуть фрукти та молоко у місцевих жителів. 

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/d5/97/d59793891f1f920281f40470b07f5aad.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/5d/86/5d86225597af67775e09f75b558e6745.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Зображення згенеровано ШІ

6. Підземна церква Іоана Сучавського

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/d2/02/d2028051473105f6f6214693d6b36664.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/69/96/69968b31c3630789a1c18e2408a583db.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Капличка Св. Георгія, 1905 року. Фото: akkermanika

Підземна церква Іоана Сучавського — пам'ятка архітектури національного значення XIV–XIX століття. Підземна церква Іоана Сучавського зведена над колодязем, на місці, де, за переказами, 1330 року стратили молдавського купця Іона, який відмовився прийняти мусульманство. За іншою легендою, святий великомученик Йоан Сучавський за часів перебування в Аккермані користувався водою з джерела на місці церкви. Воду в джерелі вважають цілющою, а в самій церкві збираються паломники. Заснована церква була у 14 столітті, а сучасного вигляду набула у 19-му.

7. Вірменська церква Успіння Пречистої Богородиці

<picture><source srcset="https://cdn.uuuu.org.ua/cache/40/0d/400d5121df9cefef0fe74e0292643de9.webp, https://cdn.uuuu.org.ua/cache/17/10/1710833c6cefd63f533b9637c23dc923.webp 2x" type="image/webp"/></picture>
Вірменська церква. Фото: akkermanika

Вірменська церква Успіння Пречистої Богородиці (Сурб Аствацацін) — церква XIV століття у Білгороді-Дністровському, раніше одна з трьох церков вірменської громади міста, нині єдина збережена. Будівля вірменської церкви існує як мінімум із 1650-х років. 1770 року храм мав форму примикаючої до південної стіни будівлі, яка тяглася зі сходу на захід, з притвором у західній частині. У 1810-х роках церкву розширили у напрямку заходу. 1831 року у дворі, на півдні, відкрили церковноприходську школу.

Ігор Льов