"Без крил": уривок зі збірки оповідань Наталі Кондратенко

Читаємо уривок зі збірки оповідань Наталі Кондратенко "Без крил" разом із творчим об’єднанням ЛІТавиця й із задоволенням додаємо цю книгу до нашої бібліотеки (де своє місце знайшли вже "Кримськотатарські родини" Євгенії Генової, "Невигадані історії одеського трамвая" Дмитра Жданова, "Дещо" Андрія Хаєцького).

Казкові й незвичні істоти живуть поруч з нами, допомагаючи у війні проти одвічного ворога і навчаючи співіснувати у світі, повному несподіванок, труднощів і щасливих миттєвостей. Чи можна змінити хід події, якщо прагнеш допомогти найріднішим людям? Як стати сильним, якщо весь світ проти тебе? Як знайти свої крила і піднятися в небо?  Як повірити в те, чого не існує? Карпатські дракони, колодязні водяники, мудрі відьми, сучасні домовики й сміливі перевертні, – усе це на сторінках фентезійних оповідань одеської письменниці. І, звісно, про містичну Одесу та її справжніх охоронців. 

У книзі зібрано оповідання, що ставали переможцями і призерами різноманітних літературних конкурсів. Адресовано усім, хто цікавиться сучасним українським фентезі.

<picture></picture>
Ілюстрація до оповідання "Примарні вартові" від Юлі Підмогіної

Примарні вартові

Двісті років тому

Хвилі хазяйнували на палубі, як у своїй рідній морській стихії. У суцільній темряві роздивитися щось навкруги було неможливо.

– Ми недалеко від берега, вже має бути видно корабельні вогні, – Василь намагався заспокоїти братів. 

Він звик, як старший, нести за них відповідальність. Він і вмовив найнятися до команди, щоб заробити грошей за кілька рейсів. Перші два походи виявилися успішними, тому брати погодилися на останній, хоч старий штурман Томас, який давно оселився на теплому одеському березі, попереджав про небезпечні осінні вітри.

– Дивиться, дивіться, – чимдуж заволав найменший – Іван, – там вогні на березі!

– Не може бути, ми не могли дістатися порту так швидко, – заперечив Микола.

– Напевно, нас вітром віднесло в бік, хто розбере в цій чорній завірюсі? – не заспокоювався Іван. І вже голосніше, щоб його всі почули, закричав: – Земля! Можна орієнтуватись на вогні!

Навколо лунали щасливі вигуки, втомлені люди хотіли опинитися на твердій поверхні після кількох годин безперервного шторму.

Вогні явно помітили і з рубки, і корабель почав повертати до світла, до берега. Хвилі додавали ходу, і за півгодини стало зрозуміло, що попереду високий мис, на верхній точці якого палає вогонь. Наступна хвиля шарпонула судно вперед, і корабель ковзнув кілем по одній з величезних кам’яних брил, яких тут було вдосталь. Хвиля пішла, а судно лишилося стояти, наче прибитий голкою метелик. Жахливий тріск став останнім, що запам’ятали чоловіки перед тим, як їх накрило чорною холодною водою.

Наші дні

Борис стояв біля фонтану на Театральній площі і чекав, коли його сестра закінчить екскурсію. Але саме сьогодні знайшовся турист, якому цікаво і скільки разів горів Оперний театр, і де знаходився античний некрополь, і як розпізнати масонську символіку. Хлопець почав дратуватися, бо поспішав. Нарешті Майя скінчила відповідати на питання і попрощалася з групою.

– Чого не в настрої? – дівчина обняла брата. – І не дочекавшись відповіді, змінила тему: – Дивись, як сонце відбивається у краплях води! Потримай веселку!

Майя потягла Бориса за руку до різнокольорових бризок прохолодної води. Хлопець посміхнувся, сестра завжди відчувала його настрій.

– То що сталося? Розповідай, – вже серйозно спитала дівчина, коли вони вмостилися на лавці у Стамбульському парку.
Після смерті батьків головою родини стала молодша сестра Бориса, до якої він завжди прислухався. Майя підгорнула під себе праву ногу, як завжди сідала, коли була зосереджена.

– Ти сьогоднішні новини бачила? – Борис відповів питанням на питання.

Врешті-решт в їхньому рідному місті це давно стало приводом для жартів. Але сестрі було не до сміху. Вона затягнулася електронною сигаретою і продовжила:

– Останнім часом такі новини щодня. Я так розумію, ти про «всіляку стурбованість» європейських політиків щодо багатотисячної армії на наших кордонах? Про це тільки лінивий не говорить. Ти вирішив до диванних аналітиків долучитися?

– Це не смішно, Майю! Ти прекрасно розумієш, що з моря ми не захищені, а Одеса завжди була ласим шматком. Тут, на березі, вистачає тих, хто чекає на кораблі з триколорами на рейді.

Дівчина вмить зібралася й уважно подивилася на брата.

– Ми вже це проходили вісім років тому. Пригадай, як тоді разом встали проти чужинницької хтоні і тих, хто їх підтримав.

– Боюся, зараз бруківкою не обійдемося. І смертей буде набагато більше.

– Ти щось знаєш, братику? Мерщій розповідай. Я ж відчуваю, що не офіційні новини тебе турбують, – Майя задумливо подивилася на портові крани і червоноголову свічку маяка.

– Сьогодні мене викликав Мирон. Наступного тижня на мене чекає ритуал Вартових…

– Але ж це добре! – підстрибнула на лавці Майя. – Ти ж мріяв про це – стати наймолодшим Хранителем в історії нашого міста. Хіба ні?

– Так, мріяв… Але ти не уявляєш, куди вони хочуть мене поставити! Я ж мріяв про Воронцовський маяк або хоч про Великофонтанський. На крайній випадок мене влаштувала будь-яка пожежна вишка. А мене хочуть заперти в ту будку на даху!

– Тебе хочуть зробити Хранителем Створного маяка? – задумливо перепитала Майя.

– Так! Так! Мене хочуть не просто відірвати від моря, а ще й змусити жити серед звичайних людей! Щодня ходити з ними однією вулицею, підніматися нагору одними сходами, жити їхніми емоціями і втратами. Хіба я для цього вчився стільки років і працював у бібліотеці Вартових, щоб поховати себе на горищі старого будинку, підтримуючи світло в його верхньому віконці?

– Борю, але ж Хранитель Створного маяка, Марк Карлович, живий і здоровий. Чого це раптом його вирішили замінити? – на відміну від брата Майя завжди намагалася знайти причину проблеми, а не істерити через наслідки. Недарма серед Вартових її вважали найкращим аналітиком.

– Марка Карловича разом з іншими відправляють на Жевахову гору…

– А це вже цікаво, – протягнула дівчина.

Сергій Лозовський