Андрій Красножон: "Катерина II не була засновницею Одеси і не вважала себе такою"

Доктор історичних наук, археолог Андрій Красножон ділиться деталями розкопок на Приморському бульварі в Одесі, наводить докази османського походження віднайденої вежі та розкриває, як антична Гавань Істріан і фортеця Хаджибей існували на одній локації. Науковець пояснює зв'язок між генуезькою Дженестрою, литовським Кочубієвом і турецьким Хаджибеєм, остаточно розвінчуючи міф про "заснування міста з нуля" Катериною II. Він доводить, як місто-транспортний хаб завжди було пов'язане з українським Правобережжям і може повноцінно функціонувати лише в складі України. 

Почну, мабуть, з такої легесенької провокації, але все ж таки: можна за хвилину спробувати пояснити людині, яка нічого не знає про археологію, що саме ви знайшли цього літа?

Ми знайшли залишки діяльності людей різних епох у вигляді будівельних решток від часів давніх греків до останніх шарів, які пов'язані з благоустроєм Приморського бульвару в часи графа Ланжерона і князя Воронцова. І от між цими двома хронологічними реперами знаходяться ще й рештки фортифікації османських часів, замок Хаджибей, а також культурне нашарування середньовічного періоду італійської факторії Дженестра.

<picture></picture>
СКРИНШОТ: YouTube-канал Інтента

Ви постійно говорите, що головна знахідка – це не сама споруда, а її археологічний контекст. Чому для науки це може бути навіть важливіше?

Будь-яке відкриття – це насамперед система наукових доказів. Це не просто якась знахідка сама по собі. Ти маєш довести науковій спільноті, що твоє відкриття є обґрунтованим. Саме тому дуже важливо знайти не просто артефакт чи якусь споруду, а дуже важливо знайти її правильно, зафіксувати і зрозуміти весь стратиграфічний контекст.

Стратиграфія – це наука про залягання шарів, вона є базовою в археології. І ці шари прив'язані до господарської діяльності давніх людей. Наприклад, ти лишаєш шар обтесаного каміння, яке пішло на будівництво конкретної споруди. В цьому ж шарі знаходиться якась монета або глечик, або навіть уламок чогось. І таким чином ти через стратиграфію датуєш ту споруду, яку знайшов. Це може бути кам'яна споруда, господарська яма або будь-що інше.

<picture></picture>

СКРИНШОТ: YouTube-канал Інтента

Саме в цьому контексті важливо, що ми знайшли весь комплекс за роки досліджень на півциркульній площі Приморського бульвару, де вже розміщено всі інші наші знахідки. Якби ми знайшли вежу Хаджибейського замку в першому сезоні, а не в четвертому, то я не виключаю, що ми могли б і не зрозуміти, з чим зіткнулися. Спочатку це був просто невеличкий шматок стіни. І ми могли б його неправильно інтерпретувати, якби не зробили прирізку в бік клумби, щоб простежити його продовження. Але ми вже знали контекст. Ось що означають стратиграфія і правильне розуміння контексту.

Звідки ми взагалі знаємо, що ця споруда саме османського часу? Які докази тут найвагоміші, окрім стратиграфії?

Є два комплекси інформації з цього приводу. Перший – це конструктивні особливості субструкції, яку ми інтерпретуємо як фундамент вежі. Другий – це сукупність знахідок, які прилягають до цієї субструкції.

В ідеалі була б якась закладна будівельна плита, де було б написано: "Я, султан такий-то, збудував цю фортецю". В Бендерах, наприклад, є така плита султана Сулеймана 1538 року. У нашому випадку такої прямої вказівки немає. Але ми впевнені, що як мінімум у XVI столітті цей замок експлуатувався турками. Це не російська, не радянська споруда і не фундамент розважального павільйону XIX століття. Це османська фортифікація. При ній мають бути військові речі. Ми маємо купу кременів від кремневих замків рушниць XVIII століття. У вересні 1789 року замок брався штурмом військами Йосипа де Рибаса, і ці кремені губилися під час перезаряджання та бою. Ми маємо елементи оздоблення шабель гренадерського типу, сплющені свинцеві кулі, які влучали в каміння. Тобто це була фортифікаційна споруда османських часів, яку штурмували.

Вересень 1789 року – штурм, а вже за два тижні замок вивели з ладу підривом двох мін. Потім його почали систематично розбирати на будівельні матеріали. Коли Франц де Волан почав будувати тут казарми та земляний форт, першою справою розбирали те, що лишилося від турок. Є документи, де генерал Каховський пише в рапорті до Петербурга, що каменю з хаджибейських руїн на перші будівлі вистачить.

Звідки Хаджибей брав каміння на будівництво замку? Коли ми подивилися на перший ряд стіни вежі, ми побачили важливу деталь. Там використовувався зв'язковий розчин середньовічного типу, куди додаються кістки та вугілля, щоб воно скріплювалося.

<picture></picture>
СКРИНШОТ: YouTube-канал Інтента

Саме ж каміння у фундаментній частині й вище є дуже якісним, однотипним і гарно обтесаним. Звідки воно? На Приморському бульварі з V по III століття до н. е. існувало давньогрецьке поселення Гавань Істріан. Давні греки будівельного розчину не знали, але залишили капітальні кам'яні споруди. Коли турки у XVI столітті чи раніше будували замок, вони просто розбирали античне місто і виламували це каміння, закладаючи його у свою фундаментальну частину.

Далі відбулася чергова круговерть: це каміння з османського замку пішло на російські казарми, а коли казарми розібрали в 1818 році під розбудову Приморського бульвару, воно пішло на фундаменти перших будинків нової Одеси.

Археологічних знахідок, які б свідчили, що тут жили люди в XV столітті, не виявлено. Але наразі ми досліджуємо передусім фортецю. Можливо, на той час вона вже була закинута, тоді як населення продовжувало жити десь поруч – наприклад, у селі?

Джерелознавчий факт такий: в археологічній площині ми не маємо поки що жодних археологічних підтверджень про наявність тут якогось населення в XV столітті. Якщо ви ведете до того, чи є спадковість між, умовно кажучи, 700-річної давнини Дженестрою і сучасною Одесою, я хочу сказати, що спадковість – це дуже неправильно поставлене питання. Спадковість є навіть від давніх греків.

<picture></picture>
Редактор Інтента Валерій Болган ставить запитання Андрію Красножону. ФОТО: Наталя Довбиш

Почнемо з того, що Катерина ІІ сама по собі не була засновницею Одеси і не вважала себе такою. Перший рік свого існування місто мало турецьку назву. Катерина просто захопила османський Хаджибей і зробила його російським Хаджибеєм. І все. Гроші вона виділяла на будівництво порту. До речі, Одесу в російській імперії вважали найбільш неросійським містом.

В інфраструктурному сенсі, в сенсі міської культури, не селище, а саме місто як культурне явище сюди вперше було занесено давніми греками 2600 років тому під Воронцовський палац. І відтоді ця міська культура тут не переривалася.

Одеса – це копія давньогрецької Гавані Істріан, середньовічної Дженестри, литовського порту Кочубіїв, османського Хаджибею і російської, вибачте, Одеси. Бо нікуди від цього не підеш. Все це відображення однієї й тієї ж самої логіки контакту степу з його зерном і моря з його можливістю довезти це зерно до Середземномор’я, де воно продавалося і приносило прибуток власникам цього товару. 

Від технологічного прогресу епохи залежало, був це великий порт, як за часів Катерини ІІ чи товариша Брежнєва, або він був скукожений і маленький, як за часів Владислава Варненчика, наприклад. Або він був більш-менш помітний з точки зору італійців, вони писали "факторія". Тобто це просто пряма вказівка, що тут був невеличкий портовий пункт. Все залежало від того, які ресурси вкладалися в той чи інший період в цю конкретну місцевість. А логіка її експлуатації незмінна вже останні 2500 років.

<picture></picture>
ФОТО: Наталя Довбиш

Десь чомусь вперто сіли на цю ідею з заснуванням: Одесі 200 років чи 600. Я б взагалі жодні дати не ставив за основу, бо завтра археологія знайде... Вже знайшла Дженестру, тобто вже 700 років виходить. Не треба взагалі нічого датувати й пафосно святкувати. Це комплекс меншовартості. Ви помітили, що чим менше якесь селище, тим давніша в нього історія?

Я б розглядав Одесу в концепції Фернана Броделя і не як конкретну пляму, а в контексті. Автор має термін "вічне Середземномор'я". Воно вариться у своєму єдиному, логічному, підв'язаному під географію контексті. Вся історія формується географією. У нас абсолютно те ж саме. У нас чорнозем як був у степах України за часів скіфів і давніх греків, так і сьогодні є. І історія північно-західного Причорномор'я від Дунаю до Південного Бугу – це історія єдиного ресурсного забезпечення України зі Східного Середземномор'я. Просто інша справа, що 2000 років тому, наприклад, його центр спостерігався в Ольвії, а сьогодні він спостерігається в Одесі. 500 років тому він спостерігався в Аккермані, а в XVI столітті – в Ізмаїлі. А зараз це, наприклад, провінційні містечка, які не йдуть у порівняння з великою Одесою.

Тобто я до чого? Це єдина зона з єдиною історією, яка споконвіку займалася одним і тим самим. І таким чином ми маємо вічне Причорномор'я, а не історію якогось конкретного міста, селища тощо. Воно все єдине в одному контексті. Просто треба масштаб, зум трошки віддалити, і вся ця пляма, північно-західне Причорномор'я, перетворюється на єдину мікрозону. Вона й є в нас вічно заселеною, спадковою від епохи до епохи.

Ще один приклад якраз про Середземномор'я: Барселона з Гамількаром Баркою вже фактично, крім назви, ніяк не пов'язана, і ви не побачите зараз якоїсь пунічної забудови в цьому місті.

Назва Одеса виникла не просто так. Вона виникла якраз у контексті звернення до античної спадщини Середземномор'я і Причорномор'я. Тож у XVIII ст. йшли виганяти турок з теренів грецьких колоній. Одеса асоціюється з "Одіссеєю" Гомера, мандрівник був такий. Це назва античного типу, відроджена в новий час. 

Одеса, на відміну від Гавані Істріан, звучить класно. Я думаю, якось так тоді міркували під час будівництва порту та перших будівель на теренах сучасного Приморського бульвару. Тобто в російській ментальності того часу вони не займались ніяким заснуванням ніяких міст, принаймні в Одесі. Вони займалися, за їхньою філософією того часу, просто відродженням давньогрецької занедбаної колонії Одесс. 

Поступовий інфраструктурний розвиток Одеси, в який вклалася російська імперія, акумулював величезну кількість економічних інфраструктурних проєктів по всій Подільській землі аж до Західної України.

І ми це бачимо в одному з розкопів 2021 року на Приморському бульварі. Коли ще не було бульвару, але були рови старовинної недобудованої фортеці 1765-66 років, їх просто засипали міським сміттям. І три з половиною метри ми розкопували оці міські смітники рішельєвської епохи. Чого там тільки не було! Вся кераміка подільського походження, мануфактури Радзивіллів, Чарторийських. Весь комплекс елітної і побутової кераміки, яку треба щоденно закуповувати для великого міста, бо вона б'ється, забезпечували польсько-литовські мануфактури.

<picture></picture>
СКРИНШОТ: YouTube-канал Інтента

Тобто вперше в історії море об'єдналося не лише зі степом, а й із тим фільварковим, золотим поясом Польської Корони, що сформувався в XVII столітті. І все це зерно, і вся ця економіка всіх цих містечок почали просто працювати на забезпечення великого мегаполісу.

Тому Одеса в форматі великого транспортного хаба на початку XIX ст. почала видавати замовлення на речі елітного походження. Бо треба було якось задовольняти смаки аристократів, які тут оселилися, і торгашів, які почали стрімко підніматися на торгівлі подільським, в першу чергу, зерном.

Вся ця історія запрацювала виключно тоді, коли економічно об'єдналося українське Причорномор'я з Правобережжям. І вони вивозили українське зерно не через польські фільварки, міста тощо, а вже через Одесу, через приморське місто, яке просто запрацювало вперше в історії як слід. Це те, що намагалися зробити польські діячі, і в них просто не вийшло, про що писав Длугош: подільське зерно відвантажуємо через чорноморський порт Кочубіїв. 

От всі говорять: "Одеса – російське місто" чи "Одеса – українське місто". Але Одеса абсолютно українське місто не за мовою, не за населенням, а за економікою. Одеське існування взагалі можливе виключно в контексті України географічно й політично. В тому сенсі, що вона забезпечує Україну своїм замовленням економічним: давайте зерно, і ми будемо відправляти його далі, торгувати. І будь-які варіанти відрізання, відсікання призведуть до того, що це перетвориться на тупикову прикордонну зону.

Валерій Болган