Жителі Бессарабії поділились спогадами про Голодомор

Сьогодні в Україні вшановують пам'ять жертв Голодоморів. Цей день пам'яті відзначають щороку в четверту суботу листопада. Мешканці Бессарабії поділилися спогадами про ті страшні роки.

Про те, як виживали жителі Одещини, розповіло інтернет-видання Махала. 

Як зазначили у медіа, свідчення очевидців голодомору 1946–1947 років допомагають сучасникам зрозуміти масштаби трагедії та пам’ятати про тих, хто загинув, а також усвідомити, як важливо підтримувати одне одного навіть у найтяжчі часи.

Катерина Антонівна Кулаксиз, уродженка села Виноградівка, народилася 1931 року і прожила все життя на рідній землі. Вона добре пам’ятає голодомор 1946–1947 років, адже на той час їй було 11 років, і лише завдяки турботі матері вижили вона та її шестеро братів і сестер.

У Південній Бессарабії внаслідок голоду загинуло щонайменше 112 986 осіб, серед яких багато дітей. Офіційні списки смертей, складені в районних РАЦСах у 1946–1947 роках, були значно занижені, тому реальна кількість жертв, ймовірно, була значно більшою. Мешканці Болградського району залишили свої спогади в пам’яті дітей та онуків, у записах інтерв’ю та книгах, що допомагає зберегти історичну пам’ять.

Марія Хаджиогло із Котловини Ренійської громади пригадує, що у її селі голод забрав близько 60% населення. У 1946 році їй було лише 4,5 року, батька відправили на трудовий фронт до Челябінська, а мати залишилася з дітьми. Старші сусіди допомогли родині вижити, інакше їм довелося б зіштовхнутися з повним голодом.

Петро Петрович Свинар із села Делень народився у 1933 році у великій родині з шістьма дітьми. Втративши матір у восьмирічному віці, він вижив завдяки старшій сестрі, яка взяла його на виховання у своєму домі в сусідньому селі Новоселівка. Її родина надала хлопчикові шанс пережити суворі часи голоду.

Олена Семенівна Волканова із села Дельжилєр Татарбунарської громади згадує післявоєнні роки, коли почалося розкуркулення. Місцеві жителі, що підтримали радянську владу, забирали зерно й запаси продуктів у селян.

Якби вони не забрали все, ми б не відчули голоду так гостро. Багато людей померли, а померлих збирали та ховали у спільних братських могилах, — згадує вона.

Сьогодні на тому місці встановлено пам’ятник.

У Кам’янському Арцизької громади свідчення місцевих жителів показують, як після Другої світової війни Бессарабія зіштовхнулася з новою трагедією: посухою, неврожаями та вимогами радянської влади виконати хлібозаготівельні плани, навіть коли люди страждали від нестачі продуктів.

Документальний фільм "Антропофаг", створений уродженкою села Главані Арцизької громади Йоною Тукусер, знятий на території Бессарабії у 2018 році. У ньому зафіксовані особисті історії виживання під час голоду та випадки канібалізму. Героями фільму стали мешканці Болградського району, багатьох із яких вже немає серед живих.

На тимчасово окупованих територіях російські загарбники закликають здавати всіх, хто вшановує жертв Голодомору. Агресор намагається знищити будь-які згадки про власні злочини, що призвели до загибелі мільйонів українців, руйнуючи пам’ятники, музейні експозиції та інші символи трагедії.

Крім того, окупанти закликають доносити на тих, хто в суботу запалюватиме свічки пам’яті або проявлятиме інші форми скорботи, прагнучи викорінити в українців національну пам’ять.

Анна Бальчінос