В Одесі обговорили виклики розслідування воєнних злочинів

В Одесі обговорили, як фіксують воєнні злочини в Україні та хто цим займається. Ефективність розслідувань залежить від правильного юридичного оформлення доказів та координації держави з міжнародними партнерами.

В етері Інтент.Інсайт обговорили, як в Україні фіксують воєнні злочини, хто цим займається, яких результатів уже вдалося досягти та чи можуть журналісти реально вплинути на розслідування.

Учасниками розмови стали юрист, експерт Асоціації інтеграції Криму Борис Бабін та журналістка-розслідувачка Юлія Химерик.

Борис Бабін розповів, що останнім часом проводив у Миколаєві та Одесі тренінги для медійників щодо правильного документування воєнних злочинів. За його словами, попри роки війни, потреба у спеціальній підготовці все ще велика.

Він навів приклад журналіста з Миколаєва, який працює на деокупованих територіях і після тренінгу визнав: перш ніж публікувати матеріали, варто консультуватися з юристами, якщо йдеться про потенційні воєнні злочини. Це, як зазначив юрист, допомагає уникати помилок та забезпечує юридичну вагу матеріалів.

Журналістка Юлія Химерик поділилася власним досвідом роботи в Чернігівській, Херсонській, Харківській і Миколаївській областях. Вона виїжджала у села та міста після деокупації, збирала свідчення, знаходила докази, ідентифікувала російських військових і встановлювала, до яких злочинів ті могли бути причетні. Згодом ці матеріали ставали основою для журналістських розслідувань.

За словами Бориса Бабіна, абсолютну більшість воєнних злочинів в Україні сьогодні розслідує Національна поліція, хоча за законом значна частина мала б бути в підслідності СБУ. Причина — брак кадрів у спецслужбі, особливо поблизу фронту. У таких умовах журналісти інколи не лише фіксують свідчення, а й допомагають їх попередньо верифікувати.

Часто кримінальні провадження взагалі відкриваються на підставі матеріалів журналістів. Однозначно оцінити кількість фактів, які можуть бути визнані воєнними злочинами, складно. Йдеться про тисячі епізодів, однак скільки саме — десятки чи сотні тисяч — мають встановлювати правоохоронні органи. При цьому кожен злочин повинен бути прив’язаний до конкретної особи або групи осіб.

Бабін навів приклад вбивства українського військовослужбовця на початку окупації Криму: попри встановлену особу нападника, справа за 11 років так і не отримала вироку в українському суді. За його словами, у цьому випадку політичні міркування вплинули навіть на юридичну кваліфікацію.

Окремо порушили питання плутанини між поняттями воєнний і військовий злочин. Як зазначила Юлія Химерик, нерідко навіть адвокати під час судових засідань використовують терміни неправильно.

Також юрист пояснив різницю між воєнними злочинами, злочинами проти людяності та геноцидом. Геноцид — найважчий злочин, що передбачає намір знищити певну групу. Проте в Україні не було жодного вироку за цією статтею, оскільки правоохоронці досі не мають усталеної практики доведення геноциду. Депортація населення також може виступати як приклад, який може бути як воєнним злочином, так і злочином проти людяності, залежно від контексту та масштабу.

Учасники розмови наголосили: розслідувальна журналістика може відіграти ключову роль у документуванні злочинів, адже інколи саме робота в полі дозволяє зібрати докази, до яких правоохоронці не завжди мають доступ. Водночас ефективність притягнення російських посадовців до відповідальності залежить від системної роботи держави, міжнародних партнерів та правильного юридичного оформлення кожного епізоду.

На початку жовтня Одеська прокуратура передала до суду справу проти командира російської ракетної бригади. Ціллю удару стала популярна зона відпочинку на узбережжі Чорного моря — Траса здоров’я. Внаслідок атаки загинули восьмеро цивільних, серед яких чотирирічна дівчинка, ще 23 людини отримали поранення різного ступеня тяжкості.

Анна Бальчінос