Три роки війни: як херсонці перетворили підвали на нове життя

Херсон сьогодні — місто-привид, де життя пульсує під землею, а над дахами кружляють дрони. Місцеві навчилися виживати серед вибухів і порожніх вулиць, тримаючись за пам’ять про день, коли знову з’явився український прапор.

Про те, як живе місто впродовж трьох років після визволення, розповів Associated Press.

Колись переповнені вулиці спорожніли, а життя перемістилося під землю — у підвали, які стали школами, спортивними залами й укриттями. 11 листопада 2022 року мешканці Херсона виходили на площу з українськими прапорами, обіймали військових і вірили, що найстрашніше позаду.

Та війна не зникла — вона просто змінила форму. Артилерія росіян б’є через Дніпро, а дрони цілодобово нишпорять над дахами з вибитими вікнами. Ті, хто залишився, кажуть, що навіть під обстрілами життя без окупантів — легше.

Під час нещодавнього візиту Анджеліни Джолі мешканці вперше за довгий час посміхалися. Фото акторки, зроблені в підвалах і під сітками, що захищають людей від дронів, стали символом підтримки для міста, яке втомилось виживати.

Колись тут мешкало майже 280 тисяч людей. Тепер Херсон — це лінія фронту, де кожен день починається під звуки вибухів, а над зруйнованими вулицями ще залишились білборди: "Місто сили, свободи та стійкості".

55-річна Ольга Команицька продає квіти серед руїн. Її кіоск — єдине, що залишилось після знищених теплиць. Чоловік не витримав війни — помер від серцевої хвороби, і вона переконана: це теж її наслідок. Вона живе між могилою чоловіка й магазином, ховаючись від дронів під деревами.

Я знаю звук кожної зброї, але дрони — найстрашніші, — каже жінка.

Серед уламків працюють комунальники — натягують пластикові сітки, щоб уберегти людей від атак. За цією сіткою ховаються поштові відділення, лікарні, автобусні зупинки.

Над містом працюють підрозділи радіоелектронної боротьби. 28-річний морпіх Макс, який керує електронним “щитом” над Херсоном, каже: за день може прилетіти до 250 ворожих FPV-дронів, але вони перехоплюють понад 90%.

Вони хочуть стерти нас як народ, не тільки солдатів, а всіх, — говорить він.

Під землею діти намагаються жити звичним життям — грають у шахи, тренуються з боксу, сміються. У підвалах, перетворених на клуби та спортзали, вони вчаться не боятись.

Коли сидиш у підвалі під обстрілом, серце вискакує з грудей. Але ми не здаємось, — каже 16-річний Артем, який мріє стати стоматологом.

Херсон — місто, що вчиться жити під землею, але не забуває дивитися в небо.

До третьої річниці визволення Херсона на українських телеканалах та онлайн-платформах покажуть документальний фільм "Херсон: Сафарі на людей". У ньому відтворено реальні події та щоденне життя херсонців під час окупації та після звільнення правобережної частини міста.

Напередодні другої річниці визволення Херсона фотокореспондентка Інтента Наталя Довбиш вирушила до міста, щоб відобразити його буденне життя у світлинах.

Анна Бальчінос