Очима штучного інтелекту розповіли про окупацію Білозерки

265 днів окупації Білозерки пережило подружжя Ангеліни та Олександра Ветрових.

Як повідомляє сайт "Білозерка.Інфо", увесь цей час жінка вела онлайн-щоденник, в якому фіксувала свої думки та переживання. Невеличкі розповіді Ангеліна пересилала своєму синові Євгену, який знаходиться за кордоном. Після відправлення повідомлень білозерчанка видаляла відповідну інформацію з телефону, адже це було вкрай небезпечно на той час.

Фото: Подружжя Ветрових "Білозерка.Інфо"

Ось однин зі спогадів, занотований Ангеліною Ветровою на початку окупації:

"Цього окупаційного року мешканці містечка вирішили також вийти на мітинг. Повідомлення про мітинг, де і коли збір розповсюдили через місцевий чат.
Було трішки лячно, адже зовсім недалеко рашисти. Але ми також пішли. Люди йшли з плакатами та жовто-блакитними прапорцями. Мітингарі спочатку стояли в центрі. Хтось виступив, нагадавши всім, який сьогодні день і, закликавши, робити супротив сьогоднішньому ворогу. Вирішили пройти колоною по центральній вулиці. Йшли в піднесеному настрої, співаючи Гімн України та викрикуючи патріотичні гасла.
І тут попереду побачили машини-Z і рашистів з автоматами. Вони перегородили дорогу.
Таке враження, що вони знали про мітинг. Хтось із мітингарів пішов на переговори, а в колоні то тут, то там знову зривалися гасла та пісні.
Я підійшла зовсім близько до солдата, в якого відкритими були тільки очі і говорила: "Ти ж чийсь син. Тебе чекає мама. Для чого ти прийшов до нас з автоматом? Іди додому. Нас не потрібно визволяти".
Він стояв непорушно і без жодної емоції. А позад нього стояв зовсім молодий. Він ховав очі ніби совість його мучила, але стояв з автоматом на нашій землі, проти наших мирних людей.
В колоні з’явилася якась незрозуміла паніка. Повернувшись назад, побачила і з іншого боку Z-машини і на них багато солдат з автоматами.
Солдати зіскочили на землю і почали стріляти всі разом але вгору. Було страшно. Вони схопили декілька чоловіків і кудись потягли. Кинули димові гранати. Люди стали розходитися в сторони і зупинятися, а після сильної стрілянини почали, в паніці, тікати. Ми також, налякані та пригнічені, пішли додому маленькими вуличками. Але найсміливіші, ті що з великими прапорами, так і стояли по центру. Що було далі я не знаю.
Зараз знову ходять по домам уже по центральній вулиці. Кажуть, що перевіряють телефони, документи, перевіряють кожну кімнату, у когось заглядали у шкафи.

Нам не вдалося зупинити орків, але ми все ж продемонстрували свій спротив".

Фото: Ангеліна Ветрова Instagram

Фото: Ангеліна Ветрова Instagram

Фото: Ангеліна Ветрова Instagram

На основі цього та інших маминих листів у Євгена виникла ідея створити ілюстрований "Щоденник окупації" за допомогою Midjourney. Зображення стали візуальною інтерпретацією подій "очами" штучного інтелекту.

Фото: Ангеліна Ветрова Instagram

Фото: Ангеліна Ветрова Instagram

"Іноді важко повірити, що ШІ не розуміє емоційного бекграунду цих текстів, адже емоції на ілюстраціях показані дуже виразно", -‎ коментує проект Євген Ветров.

Вийшло і справді дуже проникливо та яскраво. Перегляньте та переконайтеся – https://www.instagram.com/vetrova_a/.

Фото: Ангеліна Ветрова Instagram

Відомо що повномасштабне вторгнення змінило багатьох українців. Звісно насамперед тих, хто зараз захищає Батьківщину. Але й ті, хто не одягнув військову форму, змушені докорінно змінити своє життя. Багато хто втратив роботу або свідомо зайнявся виключно волонтерською діяльністю. Хтось змушений був виїхати з рідного дому чи навіть із країни. Але найважче із цивільного населення, мабуть, довелося тим, хто пережив окупацію.

Інтенту вдалося поговорити з жителькою Херсона, яка з численною родиною була в Херсоні під час окупації, та тільки після звільнення міста та початку його обстрілів ворогом вивезла хвору маму до Одеси.

Також Олександр Книга - народний артист України, директор Херсонського музично-драматичного театру ім. М. Куліша, у перші ж дні повномасштабної війни опинився в окупації.

В інтерв’ю Інтенту він розповів про мітинги на підтримку України, спротив херсонців, своє викрадення фсбшниками, життя театру під час окупації та повернення до Херсона після  звільнення.

Володимир Шкаєв