"Ми живемо, а не виживаємо" - історія жительки Миколаєва, чий бізнес знищила рф

Про наслідки обстрілу міста касетними боєприпасами, волонтерство, роботу бібліотеки під російськими обстрілами та виживання без централізованого постачання питної води розповіла мешканка Миколаєва Тетяна Мельниченко. Це одна з історій, яку записали документатори Одеської обласної організації ВГО "Комітет виборців України", які спільно з партнерами збирають свідчення воєнних злочинів рф в рамках глобальної ініціативи "Трибунал для путіна".

Тетяні Мельниченко 47 років і вона живе в Миколаєві. Працює в бібліотеці, а також має маленький бізнес - крамницю побутової хімії. Війна застала її вдома, в Миколаєві. 

Восьмого травня був удар для нашої сім’ї. Восьмого травня в нас постраждала наша крамниця. Потім уже нам сказали, що це була РСЗВ. Сама ракета впала за 150 метрів від нашого магазину. Основний удар від касетних снарядів прийняв наш магазин. Біля нашого магазину стояли холодильники з морозивом. Ці холодильники були вщент розтрощені, всі вікна, без виключення, були вибиті. Товар у магазині був пошкоджений. Дякувати Богу, ніхто з людей не постраждав, бо це була одинадцята година вечора й була комендантська година, - ділиться Тетяна.

Жінка зазначила, що поруч із магазином також постраждали інші магазини, але вже менше. Крім того, в дев’ятиповерхових будинках, що розташовані поруч, були пошкоджені шибки. Бізнес Тетяни після цього закрився. Хоча й до удару теж не працював, бо сім'я почала займатись волонтерством.

У нас в бібліотеці з третього дня, коли зрозуміли, що війна надовго, організували штаб гуманітарної допомоги. Ми допомагали військовим, тим, хто стояв на блок-постах у Широкій Балці, потім бійці пішли далі, на "нуль" та першу лінії оборони. Ми їм допомагаємо й досі. Пізніше, коли ми "обросли" зв’язками, ми почали працювати з цивільним населенням. Допомагали людям в отриманні гуманітарної допомоги: це і продуктові набори, медицина, дитяче харчування та гігієна. Тому ми працюємо як гуманітарний штаб. Але бібліотека продовжує працювати в режимі абонемента - ми видаємо книжки. Звичайно, робота скоротилась у цьому напрямку. Але бібліотека - це такий осередок громади, - коментує Тетяна.

Жінка також розказала про те, як пережила ситуацію з водою, коли місто залишилось без водопостачання. Уточнила, що допомога йшла з Одеси, Вінниці, Чернівців. Привозили фурами воду.

Ми писали об’яву й роздавали людям воду просто в руки. Нам дуже допомагали громади інших міст з водою. Люди не залишись з цією проблемою наодинці. Питна вода у нас була, - розказала Тетяна.

Вона поділилася, що й надалі планує працювати в напрямку допомоги людям.

Є нюанси, але вони покриваються тим, що ми допомагаємо людям, і люди, яким дійсно це потрібно, завжди допомогу отримують. Навіть, якщо в нас чогось немає, ми спілкуємось із друзями з інших районів і перенаправляємо людей туди. Ми даємо не тільки "рибу", а даємо ще "вудку", - ділиться Тетяна Мельниченко.

Як пояснює адвокатка, експертка Одеського Комітету виборців України Юлія Лісова, в Женевських конвенціях, які регулюють правила поводження у воєнних конфліктах, є пряма заборона використовувати зброю масового ураження, чим власне і є касетні снаряди.

<span class="ratio ratio-4x3"><span class="ratio ratio-16x9"></span></span>

Публікація підготовлена Одеською обласною організацією ВГО "Комітет виборців України" спільно з ГО "Миколаївський дослідницько-аналітичний центр" у межах реалізації глобальної ініціативи "Трибунал для путіна".

Тетяна Каптур