"Я — голос полонених": у Миколаєві родини військових вимагали повернення героїв

Понад 250 миколаївців зібралися на акцію, щоб підтримати військовополонених і зниклих безвісти захисників. Рідні не втрачають надії та закликають суспільство не забувати про тих, хто досі не повернувся додому.

Про це повідомило Суспільне.

У неділю в Миколаєві відбулася щотижнева акція на підтримку військовополонених і зниклих безвісти захисників. На площу вийшли 250 людей — рідні, друзі та небайдужі містяни, щоб нагадати про тих, хто досі не повернувся додому.

Серед учасників була Наталія, чий син — боєць 501-го батальйону — перебуває в російському полоні. Вона наголошує, що всі герої мають повернутися живими.

Мій син у Мордовії, де умови для полонених жахливі. Я хочу, щоб він повернувся додому, тому я тут, — розповіла жінка.

Олена вже 28 місяців чекає на чоловіка, якого утримують у неволі. За її словами, такі заходи дають змогу підтримати одне одного та нагадати суспільству про проблему.

З Очакова на акцію приїхала Ольга, мати морпіха, який зник безвісти. Востаннє вона чула сина 6 грудня 2024 року. 

До заходу приєдналася і місцева мешканка Олександра, яка вважає, що важливо постійно говорити про військовополонених та боротися за їх повернення всіма можливими способами.

Акції на підтримку військовополонених та зниклих безвісти українських захисників тривають, об’єднуючи людей у спільній боротьбі за їхнє повернення.

На щотижневий захід, що відбувся минулого разу, зібралися 220 людей з прапорами, плакатами та фотографіями своїх рідних і друзів. Серед учасників був морпіх Денис, який повернувся з російського полону після 993 днів.

У лютому Україна звільнила 25 військовослужбовців морської піхоти, які перебували в російському полоні. Серед них — 18 морських піхотинців 36-ї окремої бригади, двоє бійців 1-го окремого батальйону та п’ятеро з 501-го батальйону. Більшість із них — оборонці Маріуполя, які до останнього тримали місто.

Минулого року за даними Міністерства оборони України, щонайменше 177 українських полонених загинули в російських тюрмах після початку повномасштабного вторгнення. Враховуючи відсутність міжнародного контролю, реальна кількість жертв може бути значно вищою.

Анна Літман