Двоє колишніх полонених відмітили річниці звільнення на акції в Одесі

Дуже важливі акції. Бо ми є голосом наших побратимів, які залишилися там. Я коли заїхав нікому не давав інтерв'ю, бо нам пояснили, що чим більше ми наговоримо в інтернеті, тим важче потім буде нашим хлопцям там. Коли я зрозумів, що на волі емоції зашкалювали я ходив постійно усміхнений, бо я можу ходити де хочу говорити що хочу. Але я зрозумів, що суспільство не готове сприймати нас такими, якими ми є. Я намагався знати роботу й коли питають чому мене не цікавить бронювання і я відповідаю, що був у полоні, то зазвичай кажуть, що перетелефонують й більше не дзвонять. Бояться, що ми можемо бути неадекватні, хоча я не проявляю агресію. Взагалі, я позитивна людина й полоні намагався зберігати оптимізм. Головна мрія в мене зараз — повернути хлопців з полону, й щоб війна скоріше закінчилася. 

                                                                                                                                           Тюльпан

Після звільнення з полону найпершою думкою було, що робити далі. Навіть за пів року, що я був у полоні світ швидко змінився. Найбільшим страхом в полоні було те, що я зателефоную мамі, а тато відповість, що її вже немає. Такі акції, як ця важливі, бо приходять хлопці, які показують, що можна відновитися. Це велика моральна підтримка для матерів, жінок. Там нам кажуть, що ми тут нікому не потрібні й тут нам буде ще гірше ніж  в полоні й це показує, що вони не праві. Тут я став насолоджуватися просто можливістю спокійно поїсти, коли перед тобою тарілка борщу й тобі не треба за дві хвилини, як чайка закидатись. Ти дивишся на дерева, на будівлі слухаєш як кричать діти й усвідомлюєш, що це свобода. 

                                                                                                                                                Ведмідь

Я була розгублена і мені одна людина підказала, що на Дерибасівській збираються матері полонених і я долучилася. Після всього пережитого він подорослішав, хоча почуття гумору не пропало. Ми все поборемо. Я довго чекала й вірила, що син повернеться. Спочатку було SMS "ваш син звільнений", потім вже зателефонували, а потім вже й він сам зателефонував, каже: "Мамо, мене обміняли", слава Богу".  

                                                                                                                                 Мати Георгія