Правозахисники закликають владу не допустити дискримінації на міжетнічному ґрунті

Нещодавнє вбивство жителя Ізмаїла та події, що трапилися пізніше, вимагають особливо обережних і виважених рішень з боку місцевої влади та правоохоронної системи. Такої думки дотримуються правозахисники Громадського центру правосуддя, заснованого Одеським «Комітетом виборців України».

«Невирішені проблеми мають властивість повертатись. У 2016 році за бездіяльності поліції та схвалення сільського голови ромські родини були виселені з с. Лощинівка, а їхні будинки зруйновані. Ні тоді, ні зараз влада не надала чіткої оцінки цим протиправним діям. Кримінальні справи не розслідувані. Рішення суду, яким стягнуто моральну компенсацію виселеним ромам, скасовано, і судовий розгляд досі триває. Тому не дивно, що й зараз деякі люди вважають прийнятним способом вирішення конфлікту виселення певної групи людей з міста. Незважаючи на те, що право вільно обирати місце проживання є непорушним конституційним правом. Виселити з житла людину можна тільки на підставі рішення суду, а не на підставі зібраних підписів якоїсь кількості людей, як думають деякі. Але є й гарна новина. На відміну від лощинівських подій 2016 року,  місцева влада у даній ситуації повела себе якісно краще. Міський голова не піддався, можливо, більш популярним настроям натовпу, а добросовісно виконує свою функцію - вживає заходи для забезпечення прав всіх громадян, пояснюючи неприпустимість дискримінації», - зазначила правова радниця Громадського центру правосуддя, адвокатка Юлія Лісова.

Що трапилося?

Зазначимо, що в Ізмаїлі 27 березня, двоє підлітків 12 і 13 років, за інформацією поліції, ймовірно, вбили місцевого безхатченка. У результаті частина місцевих жителів почала закликати до погромів ромських сімей, з яких походять обоє підозрюваних юнаків.  Щоб уникнути повторення конфлікту, що мав місце в серпні 2016 року в Лощинівці Ізмаїльського району, звідки після вбивства 11-річної дівчинки вигнали ромські сім’ї, пограбувавши і пошкодивши їхні будинки (хоча вина підозрюваного не доведена досі), міський голова Ізмаїла провів нараду, зазначивши неприпустимість насилля та пояснивши, що в місті є чимало підлітків-ромів, досягненнями яких Ізмаїл пишається, а тому не можна судити про цілий етнос, виходячи лише з негативної поведінки деяких його представників.

Водночас чимало місцевих ЗМІ, повідомляючи цю новину, відразу ж вказали національність підозрюваних, після чого у соцмережах з’явилися сотні коментарів, які можна охарактеризувати як такі, що мають ознаки мови ворожнечі та закликів до насилля. Громадський центр правосуддя також звертає увагу журналістів на те, що роль медіа у суспільстві є дуже вагомою, а тому варто з особливою обережністю висвітлювати події, якщо є ймовірність дискримінації будь-якої соціальної або національної групи.

Чому мова ворожнечі є небезпечною та як її уникнути журналістам?

Законодавче регулювання

В Україні складові протидії використанню інформації̈ для розпалювання міжетнічної, расової̈, релігійної ворожнечі закріплені у Конституції, Цивільному кодексі та законах «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації̈ (пресу) в Україні». Цими документами закріплено зобов’язання держави не допускати систематичного цілеспрямованого розпалювання расової, національної та релігійної ворожнечі; неприпустимість зловживання правом на інформацію та її використання для розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі.

Журналістські стандарти

Відповідно до ст. 15 Кодексу журналістської етики, «ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання», а згідно зі ст. 6 Кодексу, «Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста». Крім того, Комісія з журналістської етики неодноразово у своїх заявах звертала увагу журналістів, що «свобода слова не передбачає можливості поширення ненависті й розпалювання ворожнечі стосовно різних етнічних груп, а національні та міжнародні стандарти допускають можливість її обмеження, зокрема, в цілях недопущення поширення мови ворожнечі».

Як йдеться в аналітичний записці Національного інституту стратегічних досліджень, важливою умовою успішності протидії мові ворожнечі є діяльність органів саморегуляції ЗМІ та ведення системного моніторингу проявів мови ворожнечі.

Водночас, згідно із рекомендаціями Центру демократії та верховенства права, «в українських реаліях особливо чутливою є тема дискримінації ромів, адже суспільство тривалий час формувало негативний образ представників цієї меншини й усталені історичні стереотипи та неефективність відповідних державних програм продовжують перешкоджати рівноправному та повноцінному включенню ромської громади в українське суспільство. Значною підставою такого упередження є відсутність достатньої кількості правдивої та повної інформації про життя й побут представників ромської етнічної групи, внаслідок чого інформаційний вакуум наповнюється чутками, вигадками й іншими дискримінаційними елементами. Крім цього, в медіа часто можна побачити некоректні назви цієї меншини, що зайвий раз зміцнює негативне ставлення до цієї соціальної групи, а висвітлення в медіа життя ромської громади зводиться майже виключно до негативних повідомлень».

Що варто робити журналістам?

При висвітленні теми міжетнічних конфліктів або цитуванні посадових чи публічних осіб, слова яких містять ознаки мови ворожнечі, варто дотримуватися таких рекомендацій:

1. Інформувати про факти індивідуальної поведінки людини, не пов’язуючи її із приналежністю до певної етнічної групи там, де це не має вирішального значення та необхідності. Наприклад, якщо йдеться про подію злочину, де обов’язковою ознакою є спеціальний суб’єкт, наприклад, іноземець, то вказати цю обставину буде доречно.  Скажімо, такий злочин як шпіонаж може вчинити тільки іноземець тощо. Разом з тим, коли ми говоримо про крадіжку, то суть цього злочину не зміниться від того, чи зробив це громадянин України, чи іноземець, чи людина якоїсь конкретної національності. Тому згадування цих ознак при інформуванні про крадіжку скоріш за все буде недоречним і лише спровокує негативне ставлення до представників всіх осіб, які мають таку ж ознаку.
2. Відображати культурні, етнічні чи релігійні спільноти збалансовано та об’єктивно, висвітлюючи їхні точки зору та світогляд.
3. Пам’ятати про повагу до приватного життя, публікувати лише достовірну та повну інформації про факти й події, дотримуватися принципу збалансованості.
4. Не фальсифікувати зміст інформації редакційною обробкою задля досягнення більшої кількості переглядів тощо.  
5. У випадку поширення дискримінаційних коментарів публічних осіб додавати загальний контекст ситуації, врівноважувати коментарями експертів та захищеної / дискримінованої групи, про яку йдеться.  
6. Уникати поляризації «ми» та «інші», репрезентувати публікацією все суспільство.
7. Пам’ятати про надважливу роль медіа у сфері протидії дискримінації та активізувати зусилля, щоб адекватно реагувати на випадки дискримінації.