Два серця в полоні: як Миколаїв бореться за полонених
(Фото: Інтент, Альбіна Карман)
"Це був подарунок на 18 років", — каже мама зниклого безвісти юнака, який на повноліття підписав контракт із ЗСУ. Вона разом з десятками інших родин та друзів полонених і зниклих військових вийшли на акцію "Два серця в полоні", що проходила в Миколаєві в березні.
Оксана з молодшим сином Фадєєм тримають в руках фото старшого Дані. 6 березня 2023 хлопцю виповнилось 18, його найзаповітнішим бажанням був контракт зі Збройними силами України.
"4 квітня 2023 почались навчання, які тривали 1.5 місяця. 25 травня мала розпочатись ще 3-місячна підготовка. Даня казав мені, що він у Костянтинівці, він був щасливий, сповнений надій і планів. 8 червня мене сповістили, що мій син зник безвісти під Іванівським поблизу Бахмута під час бойового завдання. Тобто, після тижня на позиціях, а я вважала, що він ще на навчанні", — розповідає мама Дані Оксана, який служив у 5 окремій штурмовій Київській бригаді. Його молодший брат Фадєй тим часом бігає довкола у шитій для нього військовій куртці.
Дітей на акції багато. Вони повертаються на камеру з плакатами "поверніть мого батька", прапорами батьківських бригад, вони свідомо привертають до себе увагу, поки більшість дорослих приховують за плакатами сльози.
"Тато казав, що я виросту красивою. Я не хочу бути красивою — красиві дівчата багато плачуть. Ми з мамою багато плачемо…", — лунає з динаміків голос маленької дівчинки. Він може належать будь-якій доньці полоненого військового. Можливо, отій, що насупила губи і стоїть біля портрету чоловіка, на якого так схожа. Можливо, тій, що плаче і ховає від камер заплакані очі, можливо, тій, що заспокоює інших родичів.
Червоні паперові птахи зі стрічок, розвішані між деревами, падають на голови, на землю, їх підбирають діти, тримають в руках, наділяючи кожну пташку своїм болем. Матері охоче розповідають про своїх найкращих синів, найсміливіших і героїчних.
Олена з чоловіком тримають кілька прапорів із зображенням свого сина, військовополоненого з 57 бригади.
"Іванов Дмитро Олександрович — мій син, пішов захищати рідну землю, не ухиляючись, служив в зенітно-ракетному батальйоні. 7 січня 2023 року пішов на підкріплення 142 батальйону для утримання позицій. 9 січня вже вважався безвісти зниклим на околицях міста Бахмут. З ним тоді зникли ще 4 військових", — розповідає зі сльозами Олена. Поруч стоїть батько зниклого з надписом на футболці "Знайдемо повернемо сина додому живим". Зараз вони не знають про долю сина нічого — полон не підтверджено.
Ми запитуємо історії в людей, які ще можуть говорити крізь сльози, в динаміках продовжують лунати інші напередодні записані історії голосами родичів полонених і безвісти зниклих. Як шкода, що розповісти кожну не вистачає часу, та ми тут, щоб вшанувати всіх.
"Знаю, що живий, живу очікуванням зустрічі, не зважаючи ні на що. Вірю в дива", — знову зустрічаємо Оксану, маму зниклого Дані вже під час ходи до будівлі міської ради. Повз проносять прапори 79 бригади, 57 бригади, найбільше 36 бригади морської піхоти, 501 бригади морської піхоти, десантно-штурмових військ… Усі майорять на фоні знищеної росіянами військової адміністрації й продовжуть свою ходу до інших вулиць Миколаєва.
Всі фото: Інтент, Альбіна Карман
Публікації у розділі "Блоги" відображають винятково точку зору автора. Позиція редакції Інтента може не збігатися з позицією автора.
